Прошло несколько месяцев после начала глобальных миграций и вот я понял, как скучаю по ХБ...

Наверное, до прошлой недели никто не говорил о порнографии так долго, много и часто. То ли недавнее закрытие сайта Pornolab.net так на народ подействовало, то ли просто весна пришла… Вывод пока лишь только один: порно было, есть и будет!

Читать полностью >>

Вне всяких сомнений, одной из самых ярких и узнаваемых личностей на Украинском форуме Интернет-деятелей был Владислав Цыплухин, Руководитель пресс-службы ВКонтакте и по совместительству активный твиттерянин...

Читать дальше...

В минувшую пятницу в Киеве прошел Украинский форум Интернет-деятелей (iforum.com.ua). Как всегда, не обошлось без FEMEN.

Читать дальше...

Сьогодні знов повернувся до Києва. Тиждень гостював у місті Суми.

Просили викласти :).

Ранок 11 березня, Суми, площа Незалежності.

Вечером проходил мимо городской прокуратуры. Возле неё на всю улицу что-то кричала пьяная женщина. Рядом было полно милиционеров, которые совершенно не обращали на неё внимание... "Прокурор, видимо," - автоматически подумал я. Чуть далее еще один хранитель правопорядка флиртовал с нетрезвой девицей, громко смеясь на всю площадь... А народные завывания то ли в честь Масленицы, то ли в канун 8 марта еще долго гудели в моих ушах. Город называть считаю совершенно бесполезной вещью, так как подобная картина характерна чуть ли не каждому уголку страны. И это страшно... Страшно, когда вокруг агрессивные милиционеры. Страшно, когда врут журналисты. Страшно, когда врачи решают, кому жить, а кому нет, принимая роды. Страшно, когда людям на всё это наплевать...

Сегодня вот все просят прощения... А как насчёт обычных дней, друзья?!... Вот-вот...

Спасибо "Партии" за еще один повод напиться в зюзю... От праздника ведь ничего не осталось. Не так ли? Всё высокое мы, люди, обязательно должны превратить в банальное. В данном случае - банально наглотаться "оковитої".

На улице сегодня шёл снег и было так красиво, что просто не передать словами. Давно уже мечтаю о весне, но этим вечером победило какое-то возвышенное новогоднее настроение. Шёл по улице и увидел девушку, которая гуляла с ребеночком и собакой... Искренне и по-детски заулыбался, как дурашка :))).

Сьогодні воістину шалений день! Про мороз і дороги, на яких можна зробити «сальто об асфальт», яким присвятив минулий пост, тепер мовчатиму, але сьогоднішній понеділок мене просто порадував своєю безглуздістю. І Святий Валентин тут зовсім ні при чому :).

Ще раз переконуюся в тому, що все вирішує щасливий випадок. Або нещасливий... А ще, звісно, громадський транспорт – місце інтриг і зради, підступності та обману, кохання і розчарувань… Місце, де окрилені конкуренцією літні люди часто забувають і про свій вік, і про стан здоров’я… Та що там казати, забувають не те, що про банальну етику, а й про здоровий глузд загалом.

Відтак, простоявши на зупинці більш ніж півгодини (11:50 – 12:25, враховуючи, що на місці призначення треба було б бути вже о 12:20) у чеканні маршрутки, я, наскрізь відчувши себе сніговиком, повернувся додому з пустими руками і червоним обличчям. Тут варто зазначити, що через заплановану справу під кодовою назвою «12:20» я відмінив інше, навіть більш важливе для мене діло. Одразу говорю, що і там, і там усе закінчилося добре, тим паче, що в таких умовах дібратися до роботи/університету/дому нормально не зміг не тільки я, а й ті, з ким планувалися зустрічі.

З горя вирішив я відвідати «Макдональдс». Той, який усі просто ненавидять, розповідаючи про шкідливість фаст-фуду, але продовжують регулярно відвідувати… Так от, приземлившись за одним із столиків, побачив, як за сусіднім, сформулюю це так, в рясах обідають представниці церкви. Можливо, це видовище здається дивним лиш мені одному, але ж, я думав, що фаст-фуд - один із "заборонених плодів". Усі ми люди, всі хочемо їсти, але ж є якась ідеологія…

Далі було не менш цікаво. Спустившись у підземку на «Вокзальній» (а я був переконаний, що встигну куди треба, бо не на маршрутці ж уже… тим паче, маю ще купу часу в запасі… наївний), побачив, як усіх пасажирів (знову ж таки намагатимуся сформулювати думку якомога коректніше) попросили вийти із вагонів метро, хоча тон фрази «пасажири, покиньте вагони» прозвучав не так уже й доброзичливо. Дізнаватися причину таких дій не було часу. Поїзд висадив усіх і кудись поїхав. Підземка була набита розчарованими пасажирами... Відтак, мені довелося пропустити три рейси метро, аби влізти в який-небудь вагон. В результаті, я із запізненням, але все ж таки дібрався до станції призначення. Але, на мій великий подив, подію, на яку я так тяжко добирався, просто відмінили. Причому, зовсім не через мене,а через те, що з 13 чоловік з'явилося тільки троє, інші "погубилися" на київських дорогах...

Нагулявшись по морозному місту, повернувся додому. Дещо шокований, але з веселим настроєм. Зробив висновок, що вагон часу в запасі - ще не гарантія того, що Ви встигнете на зустріч чи ще кудись. Спитаєте, чому не взяв таксі? Одразу в декількох фірмах заявили, що "вільних авто наразі нема"...

До речі, користуючись нагодою, вітаю всіх зі святом кохання! Хай і Вам життя приносить сюрпризи! Повірте, так жити веселіше :).

Хто не знає, що таке київська пробка, той народився в сорочці… Бо то така весела традиція: кожного вечора збиратися половині Києва, наприклад, в районі «Шулявки» чи ще де-небудь, кудою обов’язково проходить і твій маршрут.

Щасливий гомін «бібікалок» і голосне викрикування матів… Що може бути веселішим? Невже теплий дім зрівняється із можливістю годинки дві простояти в дорозі, вирвавшись від роботи, сім’ї, друзів та слухаючи музику чи сидячи в Інтернеті. Саме в цей момент телефон просто розривається від дзвінків. Просто щастя, коли тебе всі пам’ятають, скажете Ви. Та ж бо ні! Бо телефонують колеги, а ти запізнюєшся на важливу зустріч. Телефонує начальство, коли ти не встигаєш на роботу, просиджуючи в кріслі авто. Телефонує кохана людина, бо ти не можеш доїхати до театру, а ви давно вже планували сходити на виставу… Ну, просто мрія бізнесменів, артистів, політиків, звичайних городян!..

Якщо Ви живете в столиці, то просто не маєте права не простояти в пробці!

А ще веселіше, коли на дорозі жахлива ожеледиця, і рух паралізовано взагалі. Так, як сьогодні. Було цікаво спостерігати, як в один ряд вишикувалося з 15 тролейбусів, і всі вони стояли на мосту «Шулявки». Городяни ж із нетерпінням чекали транспорт, катаючись по тротуарам (хто на ногах, а хто і на п’ятій точці!), бо ж біля зупинок з’явилися справжні льодові арени. Жоден каток місцевих розважальних комплексів із ними не рівня :).

І куди вже тій «Диканьці» до нашого Києва! На вулиці справжній дубар!!! Вітер, жахлива завірюха зі снігом… І я собі в кросівочках намагаюся добігти додому, бо ж знаю, що зараз жоден транспорт мені не в допомогу, а «килимок-самоліт» в’язати дуже довго. Поки зроблю, задубію. "Повний підписздесь!", - сказав би мер одного з українських міст :).

Зупинки переповнені гомінливими киянами. У місто прийшла зима.

(Увага! Не є автобіографічною історією!)

Частина перша: http://vlegotkin.hiblogger.net/898992.html

На цьому світі легше бути психом чи ще якимось неадекватним. Так легше жити і менше проблем… Принаймні думав Я так, доки сам не потрапив до «білого дому»… Ні, звісно, ніколи б не сказав, що Я нормальна людина, але Звідти Я уже б не повернувся. Ніколи. Я це добре знаю.

Єдиним виходом стала втеча. Тікати… Тікати… Кілька тижнів у моїй голові крутилося це слово. Як утік я вже й не пригадаю. Це нереально, скажете Ви. Я сказав би це саме. Але зараз Я тут, сиджу поруч, в одній із місцевих кафешок і пригадую те все, як жахливий сон, коли мене, ще молодого і сповненого любові до життя, хотіли живцем продати дияволу…

Битись. Таке моє призначення. Від самого свого народження Я сам борюсь за своє життя. Постійно, з дня в день. У дитсадку я відстоював обід, у школі боровсь за оцінки (й нащо вони були мені треба), в університеті - за Тебе, зовсім не знаючи чи сама Ти цього хотіла…

Піймати, щоби втратити? Таку підлу істину подарувало мені життя? Навіщо?! Нащо мені таке?? Хочу бути один, ідіть усі, закрийте двері. Розбити телефон об стінку, перегризти кабель Інтернету… Але що це дасть? Від кого я втечу? Від тебе? А від себе? Хто сховає мене від самого себе?! Виявляється, бігти нікуди. І доки всі психологи світу будуть намагатися мені допомогти, Я вже зійду з глузду і покінчу з собою… Дурниці! Все це дурниці! Я ніколи не зможу відібрати в себе життя, хоч і говорю про це на кожному кроці. Ні, я не слабкий… Мабуть, навпаки!

Якби Я міг, то всіх би відправив у рай. Чесно. Я ніколи не брешу, вроджена щирість цього не дозволяє… Коли починаю брехати, я просто впадаю у марення і жодні ліки цьому не перешкода… Сам, Я сам зможу витягнути себе із пітьми.

У мене справді щира душа. І лиш її я вважаю найбільшим скарбом, усім, що в мене лишилося. А ще мої вірші… Усе, що Я маю– повітря, яким дихаю, і папку з аркушами паперу… Я не знаю, що буде завтра, кого Я зустріну і що буде далі… Я не знаю, де Я зараз, але точно знаю, що це все скоро скінчиться, а тому ще більше дорожу життям. Важливий кожен прожитий день…

Ти пам’ятаєш, що було між нами? Скоро всі про це дізнаються, мільйони людей! Повір! Пам’ятаєш, як добре нам було? Заради цього варто посміхатися і прокидатися кожного ранку. Жити заради цього!

Ще недавно Я був ніким, а зараз мене всі люблять… Але чому Я такий самотній??? Я один.

Встигнути… А навіщо щось встигати? Щоб жити?.. Щоб жити.

Ковток чорної міцної кави… Скоро Я буду з Вами…

Далі буде...

НАРОД!!! Це просто геніально!!! Не міг не поділитися знайденим із Вами. Розміщую все без змін, і з посиланням на автора http://abelomorov.livejournal.com/

Давно я так не сміявся...) Хоча тут, мабуть, плакати треба.

Почитайте. Воно того варте!!!!!!Читать дальше...

Почему всем на всё пофиг?

Почему в нашей стране люди такие незаинтересованные? Ни в чём...

А все начинается, как известно, с маленького... С небольшого коллективчика (или уместнее сказать: просто группы людей).

У моих знакомых фактически сейчас в руках просто огромнейшие возможности. Бери - не хочу. И не хотят же... Можно уже сейчас набираться опыта, работать, знакомиться с нужными людьми - и не ждать, пока всё само когда-нибудь свалиться с небес.

Но нет, им это не нужно... Гораздо круче вообще ни фига не делать. Каждый день. Просто тусить, не имея никакого больше удовольствия, никакой другой цели.

Зачем учиться на кого-то в институте, не имея особого желания им стать??? Не понимаю.

Люди такие глупые. Блин... И от этого реально очень больно.

Куда-то бежим, спешим всё время... Пытаемся побыстрее урвать себе кусок побольше от общего "пирога"... Кому? Зачем? Всего не соберешь... Всё мало и мало... Че больше, тем больше и хочется.

Хочется материального стимула? А за что хочется, чтоб платили? Если еще нет ни малейшего опыта, нет практики, нет умений... И, самое главное, нет желания работать... Пока нет, я надеюсь.

И почему не хочется получать опыт и практические навыки уже сейчас, а не какие-то мнимые золотые горы, которые сами себе и рисуем. Понятное дело, просто так всего этого не будет. Необходимо пахать.

Зазвезделись, онаглели, а большинство то еще ноль без палочки...

Всем доброго вечера!

Вчера посмотрел с друзьями фильм "Семь жизней" с Уилом Свитом. Очень сильно. Я до сих пор под печатлениями. Кто не смотрел, обязательно сделайте это!!!

Вообще каждую ночь смотрим с друзьями фильмы. Прошлый раз вообще просидели до утра, обсуждая после фильма жизнь, сны, время...

Сегодня должен был поехать в Полтаву, но немного изменил свои планы. Может и надо было поехать (хоть я и люблю Киев, периодически нужно все-таки убегать от суеты для того, чтобы отвлесься от будничных забот и "покопаться" в себе). Но, в принципе, не жалею, что я этого не сделал. День посвятил себе любимому, немного побродив по городу и забежав к родственникам :)

Очень люблю ходить по Киеву пешком. Так ищу вдохновение и просто морально отдыхаю. Кстати, понял, что музыка занимает все больше места в моей повседневной жизни - без наушников практически ни шагу. Некоторые песни просто дают новые силы и помогают "отыскать" в себе себя, что не может не радовать. Качественной музыки сейчас очень мало.

Сегодня во время прогулки захотелось что-то написать (ну, как минимум вот этот пост, который и родился на лавочке в парке).

На следующей неделе, кстати, планируем запустить студенческое радио. Вот как раз готовлю выпуск своей программы... Но об этом как-нибудь в другой раз :)

Вот гулял сегодня и думал о том, что постоянно чем-то занят и, увы, редко нахожу время чтобы позвонить родным... Вот так всегда... Когда имеем, то не ценим. Дела, работа, заботы... Они всегда будут, а люди не вечны... Глупые мы... Вот, прочитав этот пост, возьмите в руки телефон и позвоните родителям... Это не так трудно! Просто скажите "Спасибо". За всё... За то, что они у Вас есть, всегда поймут и поддержат, когда это необходимо...

Не теряйте друг друга.

Не заснути, не заснути... Не заснути!!!

Це повторюю я собі зараз. Ні, не тому, що надивився фільмів жахів (хоча під один із них якось почав засинати)... А тому, що о 7-й поїзд, і якщо зараз укладусь, то хто знає, чи розбудить мене будильник (а це йому, щиро кажучи, вдається не так вже й часто, більше допомагають друзі)...

От завжди так. Коли треба не спати, то важко стриматися...

Думаю, чим би таким зайнятися?.. О! У Блог напишу!!)))

Хотів завтра (чи то пак, вже сьогодні) зайти до школи, яку закінчив - подивитися, наскільки все змінилося за час моєї відсутності. З'явилася якась нотка ностальгії... Ні, я ні краплини не жалкую за минулим. Потрібно рухатися вперед. Я це прекрасно розумію і роблю!) Просто вдячний тим людям, які завжди мене розуміли і підтримували. Хотів із ними побачитися, сказати слова подяки. Але цього разу зробити заплановане не вийде, бо поїздка до Сум раптово скоротилася до надто малих термінів. Тому обмежуся зустріччю з ріднею, ще деякими справами. Може побачу старих друзів - то вже як вийде :) У неділю знову до Києва.

Сьогодні, до речі, був у телецентрі. Цікава атмосфера, що мене манить...

Друзі нещодавно зв'язалися з політикою. Але, зважаючи на весь її відверто ганебний бруд у нашій країні, на них відразу посипалась купа звинувачень та несправедливих підозр. Дуже поважаю їх за те, що вони не здаються і стоять до кінця, не "прогинаючись" під обставини. Своїми діями показують, що Чесні та Справедливі Журналісти ще існують. Дивлячись на таких людей, хочеться вірити, що наша молодь здатна змінити Україну на краще.

Скоро Хелоуїн, тому всіх вітаю і бажаю веселого життя. Наші святкують вже відсьогодні :)))

Друзі!!! Сталося лихо...

Так боляче, коли ти втрачаєш близьку тобі людину. Ту, до котрої звик, чиї поради та настанови уважно слухав і намагався їх дотримуватись...

Чому хороші люди покидають нас так рано?.. Не розумію... Мені просто не вистачає слів.

Ніби хтось просто взяв і вирвав серце, а потім знову поставив на місце. І щось ніби стискає у горлі...

Вічна пам'ять Йому! Миколі Івановичу Недопитанському.

Дуже шкода (((

Прошу пам'ятати Його та те, чому він нас учив... Завжди... Так і не встиг сказати "Спасибі"... Хороші люди не помирають, вони завжди живуть у наших серцях.

Світла пам'ять!!!

Як просто людей образити словами. Вчора не дуже коректно висловився про людину, сказавши деякі речі жартома, зовсім не подумавши... Найприкріше, що говорив, не думаючи погано, і навпаки, поважаю цю людину... Сподіваюся, що не триматиме на мене зла :)

Аааааа! Така кумедна історія була сьогодні...

Піднімалися ескалатором на "Шулявці" і раптом різко зупинилися (я ледь не влип у сходинки)... Якраз був посередині шляху... До верху ж ще ого-го було...

Ну що ж... Постояли трохи, діватися нікуди. Треба вибиратись нагору. Пішли... І тут серед усіх оголошень по гучномовцю лунає: "З пропозиціями щодо роботи метрополітену звертайтеся..." Один чоловік захекано: "З ПРОПОЗИЦІЯМИ БЛ**Ь..." Ми всі полягли зо сміху :)))

До речі, чомусь завжди любив метро. Принаймні, влітку там можна врятуватися від спеки, а в годину пік позбавити себе задоволення провести пару годин у пробці. Як ось учора... Коли весь Київ стояв непорушно, а я заснув, поки чекав, як зрушимо. Добиравсь додому дві години маршрутом, який в принципі можна подолати хвилин за 20...

Ну то таке...

О, згадав найприємніше! Вихідні провів з колегами з ІЖ-ФМ! Такі класні люди!!!

Збиралися піти на нічну екскурсію Києвом, але її відмінили через дощ, тому ми вирішили натомість разом піти в загул :))) Грали в карти, волали пісні, дивилися фільм, трішки випили (хі-хі)... О 6-й ранку, як скажені, пішли в Мак снідати. Вочевидь, того, що ми творили вночі нам здалося недостатньо. І то було все так круто!!! Зустріли світанок і попадали обезсилені на свої ліжка (це вже було десь після 8-ї). Але далі буде!.. Хіба ж нас зупиниш?.. ))))))))

А ще я підстригся!!! Отак-от!)))

(Увага! Не є автобіографічною історією!)

Учора мене не стало. Я покинув світ, де мене ніхто не знав, а тому не чекав і не міг зрозуміти. Але ні, мене це не дратувало. Більше того, Я з того мав якесь дивне відчуття – чи то задоволення, чи то просто самотності.

Читать дальше...

Мене ледь не з самого малечку дивувало вміння деяких журналістів та Інтернет-видань висмоктувати новини з пальця... Та ще й частенько робити це настільки бездарно, що не хочеться потім і взагалі дізнаватися новини з цього ресурсу. Сьогодні дізнався, що лікарі, жартуючи, називать це явище гіпофізним онанізмом. І буває він найчастіше у тих "талантів", що купили собі диплом на ринку або й взагалі віднайшли у собі шалене покликання без жодних на те підстав... Навіщо робити з себе акулу пера, якщо тобі до акули, як до Києва рачки?!...... Ну, не журналіст ти, ну нащо тоді забивати свою і чужу голову жахливим непотрібом, тирсою, що роз*їдає мозок пересічного громадянина... Такі статті не гіпнотизують читачів, ні... Вони просто спричиняють розумову деградацію ще й їхню, а не лише самого автора, який героїчно описав усі свої марення... Читаєш яку-небудь нісенітницю і віриш, що так і має бути. Боже, храни Інститут журналістики!..

Чомусь завжди сподіваємося, що в майбутньому все буде просто офігенно, а натомість не прикладаємо зусиль, щоб так і було. Бува само звалиться, як манна небесна.. Оо

Надіємося, на когось іншого чи на щось інше...

Ну а як же?.. Так усе набагато простіше виходить... Винен завжди він або вона, ну або вони на крайняк...

Чекаєш собі щастя, рахуючи баранців на небі. А ще ж і пожаліти обов'язково себе потрібно:

 - Я такий нещасний, у того батьки багаті, тому з роботою фартонуло... А мені доля нічого не дарує... Працюю день і ніч, "акі пчєла"...

Саме тому дуже важливим є постійний рух ВПЕРЕД! І якщо не вийде сьогодні, вийде завтра, ні - то післязавтра. Але ж вийде! Помилятися не страшно, головне - не зупинятися...

Не виходить? Треба спробувати щось інше. Інакше досягнути своєї омріяної мети.Насамкінець, як варіант, можна змінити і саму мету...

Спитай себе, а чи максимальних зусиль ти докладаєш для того, аби все вийшло?.. Тобі ніхто не скажу правду, бо її знаєш лише ти сам! Якщо є ціль, то є і можливості її досягнути. Завжди Є! Лишається тільки перебороти себе та свою лінь...

 

За кілька годин знову повертаюсь до Києва!

Сьогодні половину дня бродив по місту (Суми). І зрозумів, що все-таки я люблю це невелике, але затишне місце... Аж якась ностальгія з'явилася... Спогади, старі знайомі, шкільні роки, насамкінець... До речі, завітав і до школи, хоча вчителів зустрів зовсім мало... Усі були на якійсь там конференції. Ну і нехай.

Пакую "чумодани" :))) Завтра треба рано вставати... Для мене це надреальна проблема!!!

А з понеділка починаю нове життя... І для мене це зовсім не пусті слова чи обіцянка-цяцянка...) Бо так і є, і це неминуче!!!

 

Я на зв'язку, пишіть :)

Шановні!

Ось і останній тиждень цього літа. Шаленого літа я б сказав... За що я його дуже й люблю!

Це літо принесло особисто мені багато нових емоцій, ідей та енергії. Звичайно, окрім позитиву та великої кількості роботи, я не забуду чарівної спеки, під час якої хотілося побігти голяка на Північний полюс і назавжди там лишитися...

Узагалі цей рік для мене знаковий.... Скільки всього встиг пережити, мабуть, не знає ніхто... Може й сам всього того не знаю...

З нетерпінням чекаю осені. Осені, з якою для мене почнеться новий етап життя - цікавого та насиченого. Попереду і безсонні ночі, до яких мені не звикати, і різні проекти, і купа роботи, і море розваг. Це вже я точно знаю! :)

 

Ну, і не забуду привітати всіх нас, друзі, з Днем прапора та із черговою річницею із Дня набуття нашою країною державності!..

Вважаю, що це все-таки має бути святом єдності нашого народу, незважаючи на постійні заяви деяких політиків, на штучно створене "роз'єднання" Сходу і Заходу! Сподіваюся, що насправді цього ніколи не буде!!! Українці, майте ж і голову все-таки на плечах... Не перетворюйтеся на маріонеток у руках наших "Карабасів"!

Буде свято і на нашій вулиці. Обов'язково буде... Самі його зробимо, бо більше воно й нікому не треба, як не нам самим...

Усе залежить тільки від нас, і ні від кого більше. Будемо все терпіти, що валиться нам на голову - нічого й не зміниться. Завжди дивувався і продовжую дивуватися терплячості нашого народу... Дурній терплячості переважно... Та то таке... Воно пройде, думаю, згодом... Головне, щоб не запізно...

 

Люблю Вас і весь світ!!)) Пишіть.

Люди жестоки и жадны... Деньги, власть, слава, личная выгода... Так не должно быть...

Будьте добрее!

Ви знаєте, так важливо знайти себе у цьому житті... Займатися дійсно тим, що тобі до вподоби, радіти кожному дню, усмішкою зустрічаючи схід сонця...)

Проте завжди дивували і продовжують дивувати люди, які тільки те й роблять, що шукають вітру в полі... Сидять, склавши руки, чекаючи, аби все само звалилося з неба. Так не буває... Ні, звісно, щасливий випадок завжди має місце в нашому житті, але окрім нього має бути ще й природжений талант, постійна робота над собою і величезне (!), я підкреслюю, саме величезне бажання!.. Мрії збуваються, але для цього потрібно працювати. Ніхто не постукає у двері й не спитає у вас, чи не треба вам бува щастя у дім.

Я переконаний, кожна людина має свій талант. Потрібно лише знайти себе... А, як відомо, хто шукає, той завжди знайде.

Вперед і тільки вперед! Не озираючись і залишаючи без жалю майбутнє.

"От якби не оте, то в мене б усе вийшло..." Скільки разів чув від знайомих...
 Шановні, завжди будуть обставини, що заважатимуть чомусь! Від них не втечеш і не сховаєшся за спиною батьків чи друзів... Їх потрібно долати, а не жалітися на таку-сяку лиху долю... Може досить жити в умовному часі?!.

Той день прийшов непомітно ні для кого... Лише я знав, що він принесе із собою... Я вирішив, що, незважаючи ні на що, буду завжди йти вперед, а не шукатиму, за що можна схопитися дорогою... Пообіцяв, що не буде страху... Що не переживатиму, чи прийде завтра. Бо того все одно ніхто не скаже раніше... Але принаймні сьогодні я буду жити, йдучи далі по своїй дорозі!..

Привіт Вам, хлопці та дівчата!
Знайшов вільну хвилинку і вирішив написати у свій Блог, хоча здається, ніби мене тут сто років не було...)))
Літо потихеньку закінчується... Окрім шаленої спеки, від якої я, так само як і всі Ви, рятуюся, як це тільки можливо, Літа як такого я не відчув... Якось нормально відпочити не вийшло цього року, але то таке, бо все одно відчуваю шалену радість і приплив нових ідей :) А поки кросівки плавляться від гарячого асфальту, непомітно приходить усвідомлення того, що я все одно щасливий! Звідки воно взялося?
Ну як?.. Все що планую, про що мрію - потихеньку збувається (тьфу-тьфу, так сказать)... Поряд - друзі, скоро будуть нові :) А ще можу спілкуватися з Вами, наприклад... І від того всього дуже щасливий!
Взагалі Інтернет - справді кльова штука! Ні, я, звісно, за "живе" спілкування, але ж у моїй діяльності Інтернет і ноут - речі просто невід'ємні.
Найближчим часом влаштую собі кіносеанси... Ну, а що... Чудова заміна морю, правда?.. Хоча сам знаю, що ні!)))
Одягаю рожеві окулярчики і вірю, що все у нас із Вами буде добре!!! :) Пишіть.

Только сегодня безпрецендентная умопомрачительная акция от Вашего мобильного оператора! Отправьте 3 СМС по цене четырёх и получите возможность отправить 1 СМС абсолютно бесплатно!!!

Акция! Отправь СМС с тектом "mudak" на короткий номер 02 и получи 15 суток!

Отправь слово "PLAY" на номер ХХХХ и получи сообщение о доставке!

Не хочешь эту мелодию на свой мобильный телефон?! Отправь "НЕ ХОЧУ" на ХХХХ!

Тебя постоянно разводят по СМС? Они считают, что ты лох! ДОКАЖИ им, что ты не такой! Отправь "ya ne loh" на номер XXXX!

Ты проснулся и не знаешь с какой ноги встать? Отправь "НОГА" на ХХХХ!

Новая услуга — SMS-афиша! Отправь СМС со словом "yadurak" на номер ХХХХ и получи расписание на весь день! А хочешь узнать расписание на завтра, пиши "yadurak" завтра.

Хочешь увидеть шесть цифр, от которых твои глаза вылезут из орбит? Шли "ДА!" на номер XXXX и дождись отчета за проделанную операцию...

Если ты доволен действующей властью и по близости нет телевизора, пришли SMS со словом "ЕЩе" на короткий номер ХХХХ и получи очередную порцию свежей "лапши" в подарок!

Хочешь эту мелодию на свой мобильный? Пришла "Да" на номер ХХХХ. Не хочешь эту мелодию? Пришли "Нет" на номер ХХХХ.

Ты мазохист и тебе одиноко?! Отправь голосовое сообщение "Как дела, мусор?" на номер 02.

Только у нас! Отправь смс на номер ХХХХ и узнай 3 честных способа развести людей на деньги!

Пришли СМС с текстом "я дебил?" на короткий номер ХХХХ, и получи забавный ответ "ДА!"

Если у вас есть лишний доллар на счету телефона, отправь код IDIOT на номер ХХХХ...

Хочешь услышать классную историю? Отправь SMS на номер жены со словами "Я все знаю! Как ты могла?".

Привет! Если хочешь пожаловаться на спам, отправь смс c кодом NOSPAM на номер XXXX, реально работает!

Отправь СМС на номер ХХХХ с текстом "Дурачок" и получи в ответ "Запит прийнято"

Новая акция "С ветерком"! Отправь СМС с тектом "Привет, козёл!" на номер 02 и получи возможность бесплатно прокатиться по любимому городу! Больше СМС - больше шансов выиграть!!! Спеши!

_______

- шутки с Интернет-сайтов и блогов, представлены для ознакомления :)

Усім привіт!!!!!!!

Щойно повернувся з театру :)))

Мабуть, уже сто років там не був... Спектакль (а точніше оперета) "Летучая мышь" надзвичайно сподобався, просто супер!!! Актори грали дуже класно, величезна їм подяка за гарний настрій. Усі глядачі були просто в захваті..)) Спасибі балету, оркестру і організаторам!!!

Знаю, як нелегко зробити таку гарну постановку... просто молодці!! І хіба вони стараються заради зарплатні, тих (на жаль, мізерних) грошей?... Звичайно, ні... Мабуть, сьогоднішні овації "браво", ті щирі оплески та посмішки і є найкращою винагородою... На душі радісно і сумно водночас... Не всі вміють цінувати таку титанічну працю та акторську майтерність. Сьогодні все було дуже душевно...

Додому йшов пішки. Погода просто супер, так тихо і спокійно надворі...